Речі які в нас є і які ми хочемо – нечасті хвилини вдоволення.
Речі які в нас є і які нам не потрібні – типова ситуація.
Речі яких в нас немає, але хочеться – поштовх до дії.
Речі яких в нас немає і наче й не потрібні – найскладніший випадок.
Якщо мова йдеться про щось, в очах суспільства варте уваги, а тобі не хочеться, одразу постає питання – чи не через це воно мені не потребне, бо мати його не можу.

Над питанням чи треба винищувати бездомних тварин, я навіть не роздумую, жоден з аргументів, що приводиться за не є для мене переконливим. Можливо це через те, що єдина собака, що спробувала кинутись на мене була абсолютно домашня і дуже породиста. Але якщо вже слідувати цій логіці, то оті зграї моїх однолітків, що збираються під магазином біля мого дому з опухлими обличчями і тіпаючимися руками теж відрізняються неконтрольованою агресією. І особисто я саме через них у своєму районі почуваюсь незатишно, хоч їх значно менше ніж собак.

Як тільки вмостишся зручненько, падає черевик.

Читаю зараз «Рівне/Ровне» про місто що за одну ніч було поділено на демократичну та тоталітарну частину. І цікаво ось що – чи повернулись би Ви у тоталітарну частину до своєї родини, чи обрали би свободу на іншій частині міста?

Ну звичайно ж я знаю, що жебраки - це не просто люди, яким потрібні гроші, а система, мафія та бізнес. Та дивлячись, на жінку, що просила копієчку під церквою і була вдягнена як модні дівчатка, що гуляють центральними вулицями міста, стало цікаво коли вони перестали бодай вдавати скруту та безвихідь.

Мабуть в житті і так багато складного, тому малювати треба просто. А ці картини дарують посмішки. Тепер я фанат Марії Примаченко :)

Старі речі така дивна штука. Вони розростаються і заповнюють весь вільний простір. Всі ці старі іграшки, квитки на концерти, шкільні зошити, листівки, паламані заколки. Вони зберігають пам'ять чи не дають далі жити? Найкращий варіант, здається, зберігати їх десь подалі від себе, але у межах досяжності. Так, щоб коли виникає потреба, вони могли б нагадати хто ти є і як таким став.

І якби ми з близькими, щодня оточуючими нас людьми були б такі самі милі та чарівні, як з малонайомими, життя було б світлішим.

Так чи інакше все зав’язується на музиці – і твої знайомства, і твої шкідливі звички, і те як ти поводишся в ліжку і те, за кого ти голосуєш на виборах, і чи голосуєш взагалі. Музичний формат це насправді формат поведінковий. (с)

Останнім часом помітила в собі любов до несучасної музики. Ну тобто стало подобатись щось таке під що танцювали наші батьки, а може ще й бабусі. А почула якусь ранню пісню Ротару і так вона мене розчулила, що я вже і хвилюватись почала. Бо якось чула, що любов до музики інших епох свідчить про несучасність людини взагалі і бажання втекти від дійсності. Чи може іноді музика, це просто музика?

Коли людям відкривається справжній сенс життя, вони прагнуть підсадити на нього оточуючих. Одна молода мама любить мені розповідати про жахи пологів, хронічну нестачу сну та вільного часу при наявності дитини, про те яке все дитиче дороге. І незмінно у кінці питає: "І коли вже і ти дитину заведеш?" Це типова ситуація. І дивного в ній лише те, щоя ця дівчина за освітою - маркетолог, тож мала б знати, що рекламоване таким чином материнство не може в мене викоикати бажання долучитись.

Вчора, одразу після слів «Цікаво, а в цьому серіалі хоч трохи наукового підгрунття є?», Хаус поставив велосипедисту такий діагноз, який зовсім не відповідає його симптомам, а ви кажете – доктор.

Воно може і не дуже доречно, зважаючи на погодні умови, та сьогодні дізналась, що всім відома Summertime (and the livin' is easy та далі за текстом) написана на основі нашої колискової "Ой ходить сон коло вікон". Тепер зрозуміло, чому вона мені так подобається. Це ж гени все!

Мене життя вчить тільки тому, що воно не дає ніяких гарантій. Ніхто не від чого не застрахований. І ця думка була би нестерпною, якби вона в той самий час не значила, що з кожним з нас може трапитись щось фантастично добре.

Все в мене буде добре, доки є можливість грати в Веселу ферму :)

Чи обдарована людина обов’язково має бути нестерпною у повсякденному житті? Мати в собі талант, та бути уважною, чемною, тактичною людиною - хіба це такі несумісні речі?

Про економічну кризу або добре або ніяк.
Кажуть на час криз економічних припадає піднесення духовного. Немає сенсу думати про матеріальне, тому народжуються шедеври. Тож це просто час переоцінки цінностей.

Часто трапляються люди, що мають чіткий життєвий план. Вони так і відповідають на питання «які маєш плани» - знайти роботу за спеціальністю, перейти на заочне, переїхати у Київ, балотуватись у парламент.
А мені ближче відповіді типу: йду на ковзанку вихідними чи хочу книжку Терлецького почитати.
Та на моєму боці стоїть народна мудрість – хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани. Ось я так і живу, не смішу.

Ги-ги-ги, до нас знову наближається свято виборів (сміх поступово переходить у нервовий).

Навіть якщо сучасні музиканти вже нічого цікавого не напишуть, це не розіб'є мені серце. Бо серед того, що було написано ще до того, як я народилась так багато геніально-рпростої і просто чудової музики.

Стала помічати, що щось не пишеться мені в жж. Ніби не така вже й зайнята, і бажання є, і можливість. А потім побачила, що єдиний час, коли до мене думки приходять – перед сном. Бо в інший час я ніби спеціально позбавляю себе такої можливості. Наче кажу собі – подумаю, як перероблю всі справи. А всі справи, як відомо, ще нікому не вдавалось переробити, то так і виходить, що до думання діло не доходить. Оце вже не чекала, що доживусь до бездумного життя. Треба виправлятись.