Дійсність-як -така

Коли згадую Крим, на думку одразу приходить гори, бо саме там я їх побачила вперше і була вражена їх величчю. Споглядаючи кримські краєвиди легко думати про вічне, відпочивати від метушні та визначати, що в житті головне. Проте не меншу цікавість в мене викликають місцеві мешканці. Я б хотіла знати, що вони думають про нас, туристів, про країну до якої належать, чи це правда, що вони б радо відкололи півострів та причалили біля берегів Росії, чи варто мені остерігатись, якщо захочу ходити по Криму із значком «я-українка». Я б хотіла почуватись в Криму, як почуваюсь на решті території України – як вдома.

Майже всі мої поході на Хортицю закінчуються дощем. Напис на плакаті зазначає - Хортиця любить вас, і хоч я теж люблю Хортицю, починаю думать, що це не взаємно.

Тепер в мене вже не може бути виправдань, щоб ути нещасивою, бо я твердо вирішила - все літо, що ще лишилось, я буду вільною, буду робити, що хочу, не засмучуватимусь через дурниці та нічого не відкладатиму на потім.

Рідким випадком, коли заплановане вдалося реалізувати, виявилась Країна Мрій. І добре, що воно виявилось того варте.
Останнім часом етнофестиваль – це місце, де я почуваюсь найкраще. За наявності відповідної атмосфери ні дощ, ні втома не можуть зіпсувати мені настрою. Це вже потім, прочитала на форумі, що виявляється звук був жахливий, погода нестерпна, люди п’яненьки, ціни не підйомні, вишиванок мало.
А мені все по-іншому запам’яталось: нервовість Забужко, яка не видавалась недоречною, дивовижно-оптимістичний голос Ніни Матвієнко, чудові малята у вишиванках і молоді кобзарі у подраних джинсах.

В мені 12,5% латиської крові. А яке цікаве коріння у вас?

Не люблю тости. Оцей момент, коли кажуть "а зараз слово має..." для мене нічим не кращий ща "до дошки піде...".
Невже оце переставляння місцями слів вітаю, бажаю , кохання, здоров'я і (о, боже) фінансового благополуччя роблять когось щасливіше?

Кількість вартих уваги місць де мене ще не було і які можна було б відвідати вихідними повільно, але скорочується. Оце була у Асканії-Нова, сподобалось, там гарно, зебри пасуться степом. Схоже на Африку, а на додачу поїздки відкритими Газелями породжують стійкі асоціації з сафарі. Але разом з тим, зрозуміла, що пора зав'язувати з екскурсіями, занадто вони обмежують. Їх мета - ознайомити загально, а я б хотіла відчути дух та насолодитися деталями. До того ж, хочу мати власні спогади, а не структуровані розповідями екскурсовода.

Все життя живу в Запоріжжі, але цікавлюсь Хортицею не так давно. Тому ще не перестаю дивувтись її різноманітності. Вихідними стало зрозуміло, що Хортиці дуже пасують етнофести, а мені пасує вишиванка :)

Тож, дякую всім, хто був там, все було чудово

Оце тримала на руках немовля вперше. І дивно так – не можу його сприймати як людинку, хоч і маленьку. Радше тваринка якась – це необразливо я тваринок дуже люблю, а жалію навіть більш за людей. Воно ж цілком ірраціональне, йому не можна сказати – почекай, не кричи, давай у всьому спокійно розберемось, а це лякає.

Невідповідність бажань та нагод просто вражає. Коли запланую собі похід у клуб, здається що на світі немає нічого кращого ніж спокійне лежання вдома з книжкою. Всі атрибути цього дійства набувають одразу покращених якостей – чай смачніший, диван м’якіший, а ковдра лагідніша.
А як часто, коли я була вдома, здавалось, що справжнє життя – десь там, вирує, а й стою собі на узбіччі.
То що це – саме моя природня вередливість чи одвічний життєвий принцип бути незадоволений тим, що маєш і бажати, те чого зараз не можеш отримати?

Влітку жарко і ліньки рухатись
Восень дощі і хочеться спати
Взимку короткий світовий день і нічого не встигаєш
Навесні авітаміноз і немає сил
Якось так виходить, що весь час щось заважає. А коли ж жити у повну силу?

Родичі бувають різні, мої переважно хороші. В деяких зник час від часу трапляються дні народження. То ж сьогодні мені випала нагода привітати дорогу bylbashka з її черговим святом.



Люба Бульбашко, багато з того, що прийнято бажати в тебе вже є, а саме: врода, прекрасна сетра :), початкові знання з програмування та купа кольорових браслетів. То ж для щастя тобі не вистачає любові та грошей. Чого тобі і бажаю.

З творчістю гурту ВВ я познайомилась так - прийшла на черговий день міста, чекала на якийсь інший гурт, але інший гурт буди не зміг і прислав замість себе ВВ. Творчості ВВ я не розуміла, але залишилась. Через десять хвилин я виявила себе танцюючою під воплі ще через десять хвилин я вже і підспівувала. Їх фанатом я так і не стала, але оцінила гумор, самобутність та мелодійність.
І концерт їх теж по собі лишив такі приємні враження, без надривів, таке рівне відчуття світла.

Не всі ранки однаково добрі, але часом трапляються і кумедні. Сьогодні нашій пильній сусідці здалося, що тхне газом. Обравши з усього під’їзду саме нашу квартиру, запропонувала нам швидко евакуюватись на подвір’я. Нас до таких справ двічі запрошувати не доводиться, до чого до чого, а до евакуації о шостій ранку ми завжди готові. Мама евакуювалась першою, чомусь у сланцях на босу ногу. З усіх цінних речей ми з сестрою обрали собаку та черепаху. Але виявилось, що чоловіки ніяк не можуть покинути домівку з нечищеними зубами, не знаю чому їх там у армії вчать, але точно не швидко збиратись.
Служба газу приїхала, не втрачаючи ні секунди часу, за сорок хвилин, і сонно нам повідомила, що то тхне ніякий не газ. Ось така історія.

Ходила у кіно. Здався цікавим підхід розпочинати стрічку без зайвих підходів, одразу помістити глядача у вже розвинену історію. Коли у середені фільма почалися тітри - ніщо не віщувало біди. Після титрів почалася передісторія. Знову ж таки, це здалося цікавим - показати як насправді нелегко дався цей геппі енд. Коли кіно пішло по другому колу стало ясно, що хтось забув перематити бабіну.
Розпочала читати книжку. Кннижка являє собою роздруковку з нету. Дивний швидкий сюжет. Перегортаючи черговий лист розумію, що це був кінець історії, бо листки були складені у довільному порядку.
Якось воно дивно.

Чи вказує нелюбов до свят на те, що людина нещасна?

Те, що день вихідний – це само по собі ще нічого не гарантує. Буває так, що рятувати від нерадісності доводиться і такі дні. Особливо якщо це лютий і немає сонця. Мене врятувала „Амелі”. Фільми про дивних дівчат завжди цікаві, адже кожна дивна дівчина дивна по-своєму. Фільм не розказує про те, що життя прекрасне, він про те, що яке б це життя не було – почуття гуморі, безпосередність і невимушеність ще нікому не завадили.

Мої спроби користування аською у мобільному нагадують анекдот про чоловіка який використовує машину лише для поїздок за запчастинами. Найчастіше від мене можна отримати повідомлення типу “Чому воно не працює?” і “Як це зробити?”.

Бачу всі вже по троху починають готуватись до традиційної лютневої зустрічі випускників. Особливу активність у справах підготовки проявляють ті, що отримали цього року підвищення або дівчата, що спромоглися вийти заміж. Але хіба саме їх з нетерпінням чекає публіка? Перші красуні, що погладшали або розлученні (і бажано безробітні) лідери класу - ось за чим дійсно люди ходять на ці заходи.
А ось взагалі не хожу, бо не за ким там не сумую, а ходити дивитись на людей з цікавості як на макак в зоопарку видається дурним.

А начальники виявляється такі ж люди як і всі. І щось навіть відчувають. І дуже ображаються коли ми від них йдемо. Іноді при цьому так сильно втрачають обличчя, що аж сумно стає.