Іноді ніж діждатись омріяних змін простіше навчитись любити те що є. Бо буває - шукаєш, б'єшся, сваришся, вигадуєш - отримуєш, але без задоволення. Бо коли для досягнення цілі покладені всі сили, щастя це не додає, просто галочку ставиш і далі йдеш.

Не могла згадати, де вже я бачила маски, а потім згадала:

Якщо дні стають довгі і темні. Якщо з ранку краще вмерти, ніж прокинутись. Якщо всі люди стали гидкі і непривітні. Якщо цукерки стали враз несмачними. І взагалі цей світ влаштований несправделиво, значить прийшов він - найдепресивніший тиждень року. Треба просто перечекати.

Для почуття безпеки і затишку в одній книжці радили їсти дитяче харчування – фруктові пюре та молочні суміші. І в зв’язку з тим, що все найкраще – дітям, я почала читати дитячі книжки, з якими не познайомилась до тепер. Дитячі книжки – вони ж про те ж саме, що і інші, просто там завжди щасливий фінал.

Краса такий самий дар, як і інші, або такий самий результат праці. В деяких випадках простіше захистити дисертацію, ніж навести красу. Бути гарним та дурним погано, та нічим не краще бути розумним та занедбаним. Чи ні?

Добре коли людина точно знає за яку ціну продає совість. Так принаймні зрозуміло чия дорожча.

Півдня у сонячно-осінньому Коктебелі по відчуттю моря-як-щастя переважили попередні тижні біля моря. Починаю розуміти цінність останніх теплих днів. Дорослішаю мабуть :).

Раз на три роки я буваю на весіллі і починаю думати таке: мабуть колись весілля і було святом кохання, повідомленням світу про серйозність намірів, момент радості, який хочеться розділити із близькими. Але з часом, коли все це стало індустрією і головним на свадьбі почувається фотограф, вже й не розбереш, хто справді щасливий, а хто прикидається. Для того, щоб влаштувати весілля потрібні гроші, а щоб не влаштовувати – бійцівський характер, щоб вистояти у двобої із суспільною думкою.

Подорожі може і найкорисніші відчуттям цінності всього того, що полишаєш.

Речі які в нас є і які ми хочемо – нечасті хвилини вдоволення.
Речі які в нас є і які нам не потрібні – типова ситуація.
Речі яких в нас немає, але хочеться – поштовх до дії.
Речі яких в нас немає і наче й не потрібні – найскладніший випадок.
Якщо мова йдеться про щось, в очах суспільства варте уваги, а тобі не хочеться, одразу постає питання – чи не через це воно мені не потребне, бо мати його не можу.

Над питанням чи треба винищувати бездомних тварин, я навіть не роздумую, жоден з аргументів, що приводиться за не є для мене переконливим. Можливо це через те, що єдина собака, що спробувала кинутись на мене була абсолютно домашня і дуже породиста. Але якщо вже слідувати цій логіці, то оті зграї моїх однолітків, що збираються під магазином біля мого дому з опухлими обличчями і тіпаючимися руками теж відрізняються неконтрольованою агресією. І особисто я саме через них у своєму районі почуваюсь незатишно, хоч їх значно менше ніж собак.

Як тільки вмостишся зручненько, падає черевик.

Читаю зараз «Рівне/Ровне» про місто що за одну ніч було поділено на демократичну та тоталітарну частину. І цікаво ось що – чи повернулись би Ви у тоталітарну частину до своєї родини, чи обрали би свободу на іншій частині міста?

Ну звичайно ж я знаю, що жебраки - це не просто люди, яким потрібні гроші, а система, мафія та бізнес. Та дивлячись, на жінку, що просила копієчку під церквою і була вдягнена як модні дівчатка, що гуляють центральними вулицями міста, стало цікаво коли вони перестали бодай вдавати скруту та безвихідь.

Мабуть в житті і так багато складного, тому малювати треба просто. А ці картини дарують посмішки. Тепер я фанат Марії Примаченко :)

Старі речі така дивна штука. Вони розростаються і заповнюють весь вільний простір. Всі ці старі іграшки, квитки на концерти, шкільні зошити, листівки, паламані заколки. Вони зберігають пам'ять чи не дають далі жити? Найкращий варіант, здається, зберігати їх десь подалі від себе, але у межах досяжності. Так, щоб коли виникає потреба, вони могли б нагадати хто ти є і як таким став.

І якби ми з близькими, щодня оточуючими нас людьми були б такі самі милі та чарівні, як з малонайомими, життя було б світлішим.

Так чи інакше все зав’язується на музиці – і твої знайомства, і твої шкідливі звички, і те як ти поводишся в ліжку і те, за кого ти голосуєш на виборах, і чи голосуєш взагалі. Музичний формат це насправді формат поведінковий. (с)

Останнім часом помітила в собі любов до несучасної музики. Ну тобто стало подобатись щось таке під що танцювали наші батьки, а може ще й бабусі. А почула якусь ранню пісню Ротару і так вона мене розчулила, що я вже і хвилюватись почала. Бо якось чула, що любов до музики інших епох свідчить про несучасність людини взагалі і бажання втекти від дійсності. Чи може іноді музика, це просто музика?

Коли людям відкривається справжній сенс життя, вони прагнуть підсадити на нього оточуючих. Одна молода мама любить мені розповідати про жахи пологів, хронічну нестачу сну та вільного часу при наявності дитини, про те яке все дитиче дороге. І незмінно у кінці питає: "І коли вже і ти дитину заведеш?" Це типова ситуація. І дивного в ній лише те, щоя ця дівчина за освітою - маркетолог, тож мала б знати, що рекламоване таким чином материнство не може в мене викоикати бажання долучитись.

Вчора, одразу після слів «Цікаво, а в цьому серіалі хоч трохи наукового підгрунття є?», Хаус поставив велосипедисту такий діагноз, який зовсім не відповідає його симптомам, а ви кажете – доктор.